ОРЕНДА

КОМЕРЦІЙНЕ ПРИМІЩЕННЯ під офіс або виробництво
Леваневського, вул. Заводська, №2, на 1-му та 2-ому поверхах - по 80 кв. м, сан/вузол, ремонт, сигналізація, 380V
від 45 грн за 1 кв. м
067-80-30-699, 067-278-48-97

ПРОДАЖ

ЗЕМЕЛЬНА ДІЛЯНКА
0,1 га в садівничому товаристві "Патріот-Таун" у районі Селекційної станції по вул. Сквирське шосе в м. Біла Церква; поруч ліс та парк "Олександрія"
208.000 грн (можливий торг)
093-648-49-71, 098-567-76-65

ПРОДАЖ

БУДИНОК
село Ленінське, Сквирський р-н
135 кв. м, оздоблення, газ, колодязь, гараж, літня кухня, погріб, госп/споруди, з/д 22 сот.
580.000 грн, торг
067-401-75-78, 050-765-54-68 (Лідія)

ОРЕНДА ПОДОБОВО

1-2-кімнатні КВАРТИРИ
відмінний стан, вся техніка, WiFi-інтернет, документи
096-560-57-57
063-560-57-57
066-560-57-57

ПРОДАЖ

ГАРАЖ
вул. Курсова, капітальний, цегляний, погріб, оглядова яма
067-508-96-12

НОВІ НАЗВИ РІДНИХ ВУЛИЦЬ. Вулиця Івана Кожедуба – відтепер нова назва вулиці Петра Запорожця

kozedubІван Микитович Кожедуб – радянський льотчик-ас німецько-радянської війни, найрезультативніший льотчик-винищувач в авіації союзників за весь час Другої світової війни. Тричі Герой Радянського Союзу (19441945). Маршал авіації (1985).

Народився 8 червня 1920 року в українській селянській родині в селі Ображіївка, (зараз Сумська областьУкраїна). Закінчивши у рідному селі семирічну школу, вступив у 1934 до школи робітничої молоді в Шостці. Восени 1936 року розпочав навчання в Шосткинському хіміко-технологічному технікумі і одночасно в місцевому аероклубі.

У Червоній Армії з 1940. У 1941 закінчив Чугуївську військову авіаційну школу льотчиків. Служив в ній інструктором.

З початком Німецько-радянської війни разом з авіашколою евакуйований на станцію Манкент Південно-Казахстанської області Казахської РСР. Після численних рапортів з проханням відправити на фронт його бажання задовольнили лише у 1943 році.

На фронті з березня 1943 року, коли у складі дивізії прибув на Воронезький фронт. Учасник Курської битвибитви за ДніпроНижньодніпровськоїКорсунь-Шевченківської та Умансько-Ботошанської наступальних операцій, повітряного бою на ближніх підступах до Румунії в травні-червні 1944 року, Білоруської, Прибалтійської, Вісло-ОдерськоїСхідно-ПомеранськоїБерлінської наступальних операцій. Свій перший бойовий виліт зробив 26 березня 1943 року, але невдало: його Ла-5 отримав пошкодження в бою, а при поверненні ще й був обстріляний радянською зенітною артилерією. З великими труднощами Кожедуб довів винищувач до аеродрому і зробив посадку. Місяць літав на старих машинах, поки не отримав новий Ла-5. Пізніше воював на Степовому фронті.

Бойовий рахунок молодший лейтенант Кожедуб відкрив 6 липня 1943 року в ході битви на Курській дузі, збивши бомбардувальник Ju 87.

До кінця війни гвардії майор Кожедуб здійснив 330 бойових вильотів, у 120 повітряних боях збив 64 літаки противника (сюди не входять 2 американських P-51, збиті ним весною 1945 року, які першими напали на нього, напевне прийнявши за гітлерівця). Свій останній бій, в якому збив 2 FW-190, провів у небі Берліна. За всю війну жодного разу не був збитий. Його вважають найкращим асом СРСР і взагалі авіації союзників.

Після війни працював на відповідальних посадах у ВПС, у 1950-1953 роках командував авіадивізією, що воювала в Північній Кореї. На посаді командира дивізії Кожедуб пробув до 14 лютого 1955 року, коли був направлений на авіаційний факультет академії.

У 1956 році закінчив Військову академію Генерального штабу. З 1964 року – 1-й заступник командуючого авіацією Московського Військового округу, з 1971 працював у центральному апараті ВПС, з 1978 – у групі генеральних інспекторів МО СРСР.

Помер 8 серпня 1991 року в себе на дачі від серцевого нападу. Похований в Москві на Новодівочому цвинтарі.

В офіційній радянській історіографії підсумок бойової діяльності Кожедуба виглядає як 62 літаки противника, збиті особисто. Однак недавні архівні дослідження показали, що ця цифра трохи занижена – в нагородних документах (звідки вона, власне, і була взята) з невідомих причин відсутні дві повітряні перемоги (8 червня 1944 – Ме-109 і 11 квітня 1944 – PZL P.24).

З травня 1944 року воював на Ла-5ФН, побудованому на кошти колгоспника Сталінградської області В. В. Конєва. Через кілька днів збив на ньому Ju 87. Протягом 6 наступних днів збив ще 7 літаків. Наприкінці червня він передав свій Ла-5ФН К. А. Євстигнєєву (згодом двічі Герою Радянського Союзу), а самого Кожедуба тоді направили у навчальний полк для перепідготовки на винищувач Ла-7.

Перший в історії реактивної ери літак, збитий в повітряному бою та ще й гвинтовим противником. Це сталося 15 лютого1945 р. над річкою Одер. Кожедуб збив реактивний винищувач Me-262 унтер-офіцера К. Лянге з I./KG(J)54.

Наприкінці війни американськими льотчиками в зоні дій радянської авіації було збито радянські винищувачі. І. М. Кожедуб вилетів і особисто підбив два американські винищувачі, які були винні у цьому акті агресії, згідно радянської історіографії. У книзі Миколи Бодріхіна «Радянські аси» наведено дещо інші обставини цього епізоду: Кожедуб відігнав від американського бомбардувальника німецьких винищувачів, які атакували його; після чого його самого атакували американські винищувачі з дуже великої дистанції. Кожедуб збив два американських літаки; судячи зі слів американського льотчика, який вижив, американці прийняли літак Кожедуба за німецький Фокке-Вульф з червоним носом літака. Можливо, що він збив 6 травня 1945 року 3 американські бомбардувальника, які зарахувати йому на свій рахунок не дозволили.

У ході Корейської війни Кожедуб командував 64 ВАК (за іншими даними, під вигаданим прізвищем Крилов він командував 324-ю дивізією винищувачів), проте в повітря йому підніматися заборонили. На думку дослідника Корейської війни Олександра Орлова, Кожедуб до американських літаків, збитих у 1945 році над Німеччиною, додав ще кілька реактивних «Сейбрів», які комдиву не зарахували, адже він не мав тоді права літати. Всього в небі Кореї дивізія під командуванням Івана Кожедуба збила 215 (за іншими даними 239) літаків військ ООН (проти Кореї, Китаю та СРСР, який у війні формально не брав участь, були розгорнуті війська під прапором ООН – США, Англії, Франції, Греції, Австралії тощо), втративши при цьому всього 27 машин (9 пілотів загинуло).

Ще за життя в Новій Гвінеї була випущена поштова марка з його портретом. В СРСР після смерті Кожедуба були видані декілька марок з його зображенням. Вулиця на Південному-Сході Москви (Росія) – вулиця Маршала Кожедуба. Його Ла-7 (бортовий № 27) експонується в музеї ВВС в смт. Моніно. Про Кожедуба знятий документальний фільм «Таємниці століття. Дві війни Івана Кожедуба».

Джерело: www.uk.wikipedia.org

Далі буде…

Матеріал опублікований у газеті «Недвижимость Белой Церкви» №6(470) від 07.02.2017.

ВСТАНОВЛЕННЯ ТЕПЛОВИХ ЛІЧИЛЬНИКІВ ЗА КОШТИ МІСЬКОГО БЮДЖЕТУ ПРОДОВЖИТЬСЯ

N 1821 лютого відбулася прес-конференція міського голови Геннадія Дикого, на якій він повідомив, що на наступному тижні відбудеться засідання сесії Білоцерківської міської ради, на якому розглянуть бюджет розвитку нашого міста у сумі 79 млн. грн.

Кошти будуть витрачати на ремонт доріг та прибудинкових територій, ремонт теплоцентралі на масиві Леваневського, передбачається також прокладання підземного переходу під залізничними коліями від вул. Митрофанова на масив Томилівський, адже в цьому місті трапляється найбільше випадків травмування та загибелі людей під колесами потягів, ремонт шкіл та садочків, спортивних закладів.

Планується реконструкція рекреаційної зони біля церкви УПЦ КП - 1 млн. грн.; продовжиться реконструкція бульвару Олександрійського від вул. Чорновала (Сломчинського) до будинку № 125  - 1, 490 млн. грн., реконструкція бул. Княгині Ольги - 700 тис. грн., реконструкція бул. М. Грушеського - 700 тис. грн. тощо.

Також планується подальше встановлення теплових лічильників, зокрема за такими адресами:

 - вул.Я.Мудрого 53/1
 - б-р Олександрійський 103
 - б-р Олександрійський 113
 - б-р Олександрійський 137
 - вул.Партизанська 18
 - б-р Олександрійський 169
 - б-р М.Грушевського 46
 - вул.Героїв Крут 98 ( кв.1-108)
 - вул.І.Мазепи 65а
 - вул.Курсова 38
 - вул.А.Линника 3
 - вул.Шолом Алейхема 98
 - вул.Шевченка 95
 - вул.Січневого прориву 15/12
 - вул.Гончара 10 ( гуртожиток)
 - вул.Шолом Алейхема 82
 - пров.Студентський  7
 - пров.Інститутський 3
 - вул.Леваневського 18
 - вул.Шевченка 146
 - вул.В.Стуса 10
 - вул.Вокзальна 22
 - вул.Пролетарська 8
 - вул.І.Кожедуба 155А
 - вул.І.Кожедуба 207А
 - вул.Січневого прориву 3
 - вул.Водопійна 14А
 - вул.Шевченка 122 а
 - просп.Князя Володимира 3

На що ще витратять кошти, можна переглянути у проекті рішення «Про внесення змін та доповнень до  рішення  міської  ради від  22 грудня 2016 р.  № 386-22-VІІ «Про бюджет м.Біла Церква на 2017 рік» у розділі «Проекти рішень міської ради» на сайті  Білоцерківської міської ради. 

Нагадаємо, бюджет розвитку Білої Церкви у 2016 році становив 150 млн. грн. 

Джерело: http://bc-news.com.ua/zhkg/item/2199-vstanovlennia-teplovykh-lichylnykiv-za-koshty-miskoho-biudzhetu-prodovzhytsia

"ДАЧНИЙ" СЕЗОН У БІЛІЙ ЦЕРКВІ ТРИВАЄ

 

N 18131 січня відбулося засідання депутатської постійної комісії з питань земельних відносин  та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного  середовища та благоустрою, на якому розглянули питання щодо перспективного будівництва магістральної дороги через Залізничне селище та дачні кооперативи у Білій Церкві.

Це вже треті збори людей з цього питання. Варто зазначити, що вперше діалог перейшов у конструктивне русло. Головував на засіданні Володимир Вовкотруб, очільник земельної комісії, депутат від Радикальної партії Олега Ляшка. Саме завдяки його модеруванню дискусії криків та зойків практично не було, а присутні змогли розробити подальший порядок дій.

Нагадаємо, на суботніх зборах заступник міського голови Валерій Гнатюк зазначив, що сталася технічна помилка, а саме: вулиця магістральна має називатися місцевою вулицею районного значення. Та запевнив, що помилку виправлять. Тому Володимир Вовкотруб запитав в управління архітектури, як же виправити помилку?

Працівник управління містобудування та архітектури Олександр Голуб відповів так: «На Генплані є умовні позначення. Згідно умовних позначень, у нас помилки немає. Але по категоріям визначення доріг помилка дійсно є. Це житлова вулиця районного значення. А по Генеральному плану це вулиця магістральна. Тому ми напишемо лист на інститут, який розробляв Генплан, щоб з’ясувати, як правильно внести виправлення», - сказав Олександр Голуб.

Овва, але ж у суботу заступник міського голови Валерій Гнатюк запевняв громадян, що помилку вже виправили в інституті!

Та й чи була помилка? Можливо, київські архітектори завідомо малювали цю вулицю магістральною і, лише після втручання громади, влада визнала, що назву дороги треба поміняти. А якби мешканці Залізничного селища та дачних кооперативів не звернули увагу на це? А як бути, коли таку ж тривогу почнуть піднімати мешканці інших мікрорайонів, де теж по Генплану нанесені перспективні магістральні шляхи? Кожного разу будемо визнавати, що це помилка? І як вносити зміни, якщо, по закону, прийнятий Генплан не можна змінювати упродовж найближчих п’яти років?

31 січняБЦ Newsвдалося зв'язатися із Вірою Колодовою,яка представляла Генплан міста, розроблений НДПІ містобудування у квітні 2016 року.  Вона повідомила, що ніякої помилки не було допущено, вулиця планувалася магістральною. "Це складне питання. Можливо, на етапі розробки детального плану забудови можна її звузити до житлової. Хоча у такому разі вона не буде виконувати своїх функцій. Але ми розробляли її як магістральну по тих данних, які дав нам Олександр Голуб, а це 24 м, бо 25 м там не виходило", - прокоментувала ситуацію Віра Колодова. 

Тож виходить, що білоцерківська влада так поспішала із затвердженням Генплану, що навіть не звернули увагу, які дороги і де намальовані на цьому Генплані. Звісно, зрозуміти міського голову Геннадія Дикого та його відповідні профільні служби можна. Новий Генплан відкриває шлях для затвердження нових меж міста, а значить, білоцерківські підприємства уже будуть зареєстровані не в районі, а у місті, тобто й податки надійдуть у місто. Проте чи варто було аж так поспішати, коли на кону майно білоцерківців?

Також в.о. начальника юридичного відділу Сергій Постівий визнав, що нині діючий у законодавстві механізм громадського обговорення містобудівної документації неефективний. Адже громадяни не читають ні сайт міськради, ні місцеві газети, де було опубліковано оголошення про обговорення. А тому зауважень від містян практично не надходило. «Юридично були виконані всі вимоги закону, в частині ефективності їх виконання – у мене великі запитання. Чи є інші альтернативні механізми? Так, є. Коли було обговорення проекту Статуту м. Біла Церква ми, окрім оголошення, ще замовили виступи на радіостанції, на телебаченні. Чи є запитання до влади? Так, є. Тому що під час виборів знайшли механізм, як занести виборчу листівку у кожну хату, а коли мова зайшла про Генплан, то чомусь депутати не знайшли як вам повідомити. То тут треба брати відповідальність кожного на себе. І влади, яка не донесла у будь-який спосіб цю інформацію, і громадян, які не активні і не цікавляться ситуацією у міста та не читають місцеві ЗМІ», - каже Сергій Постівий.

Важко не погодитися з паном юристом. Дійсно, велика частина жителів міста не цікавиться поточними подіями, не читає місцеві ЗМІ, не намагається вдумливо розібратися, володіти інформацією. Більшість живе новинами від «сарафанного радіо». Це прикро, бо свідчить про незрілість громадянського суспільства в Україні на 26 році незалежності держави.

«Обговорення Генплану було, але ніхто не акцентував увагу на тому, що зазначені майбутні дороги можливо пролягатимуть по чиїмсь городам, будинкам чи господарським будівлям. Якби людям на цьому акцентували увагу, то обговорення точно не пройшло б так легко і гладко», - заявив один із присутніх дачників, пан Степанський.

«Варто зазначити, що частина майбутніх доріг у новому Генплані просто переписана зі старого Генплану від 1984 року. Вони так і не були збудовані. Тоді земля вся була комунальна, ніхто не приватизував. А тепер таке право у громадян з’явилося, а тому, перед тим, як наносити ці міфічні дороги на новий Генплан, треба було врахувати існуючу забудову. Адже це питання не лише Залізничного селища. Така ж ситуація по Заріччю. Там теж дороги планують робити по забудованій території. Якщо дані садові ділянки дадуть приватизувати, то люди потім зможуть отримати компенсацію. А якщо врахувати вартість тих земельних ділянок, то дорога обійдеться в 100-200 млн. грн. То хто її буде будувати? Зараз місто ніяк не може викупити навіть 2 паї для того, щоб хоч кладовище розширити!», - сказав присутній на засіданні Олександр Поляруш, депутат Київоблради від Радикальної партії Олега Ляшка.

У присутніх громадян було запитання: навіщо ця дорога взагалі запроектована, кому вона потрібна? «Там великий район і він має відокремлюватися дорогами, тому і запроектована ця дорога», - пояснив Олександр Голуб.

Також пан Голуб вважає, що для розвитку міста все-таки потрібно щось зносити і будувати те, що треба місту. «Для будівництва дороги, де зараз проходить тролейбус, у радянський час було знесено 98 дворів, а людям дали компенсацію. Нині це всіх влаштовує, - нагадав Олександр Голуб.

«Звісно, тоді будувався Шинний завод, який був визнаний стратегічним об’єктом на рівні всього СРСР. Під нього будувався цілий мікрорайон Леваневського. Все було державне. І квартири державні давали. І було таке, що в центрі міста надавали вісім квартир, щоб сім’ю з приватного будинку розселити. Зрозуміло, чого той Генплан в ті часи мав право на життя. А сьогодні ресурсів для виконання цього Генплану немає», - заперечив Володимир Вовкотруб.

«Але ж Генплан розроблений не на 10 років, в на безстрокову перспективу, тому він має право бути у такому вигляді», - наполягав представник архітектури.

Питання з дорогою через Залізничне селище за новим Генеральним планом розкрило давній, як сказав присутній на засіданні представник землевпорядної організації Віктор Бакай, «нарив». Адже мешканцям міста управління містобудування та архітектури не дозволяло приватизовувати земельні ділянки, по яким йдуть червоні лінії. Ті ж дачники ніяк не можуть зрозуміти: чому? Адже не маючи права власності на свою земельну ділянку, дачник у перспективі позбавлений права отримати компенсацію за неї. Можливо, саме й була така задумка у забороні приватизувати, щоб потім менше викуповувати землі у людей?

І саме на цій земельній комісії з’ясувалося, що дії управління містобудування та архітектури незаконні. Земельну ділянку можна приватизувати, навіть, якщо по ній йде червона лінія, лише з обмеженнями в забудові!

На цьому наголосила Світлана Ракарчук, очільник Держгеокадастру у Білій Церкві, процитувавши кілька статей Земельного кодексу. «80, 81 статті Земельного кодексу кажуть, що люди мають право приватизувати земельні ділянки, які їм раніше надані. Я не розумію, чому їм зараз не дають право на приватизацію. Їм лише треба надати обмеження на забудову. Червона лінія не дає права на забудову, але не обмежує право на приватизацію земельної ділянки. Людям треба дозволити їх приватизувати, а вже коли будуть кошти у міста, то вони зможуть ці ділянки віддати під будівництво дороги чи ще чогось, але отримають за це компенсацію. Стаття 83 не дозволяє передавати землі комунальної власності, але ділянки видані у садових товариствах ще у 50-60 роках, не є комунальними», - сказала Світлана Ракарчук.

З цим категорично не погоджувався Олександр Голуб, представник управління містобудування та архітектури, яке й надало дачнику Анатолію Болбочану відмову у приватизації його земельної ділянки у дачному кооперативі. Зрештою, після тривалого цитування законодавства, суперечок та дискусій, крапку в цьому питанні нібито поставили.

В.о. начальника юридичного відділу Сергій Постівий віднайшов лист Державного комітету України із земельних ресурсів №39 від 1997 року щодо дотримання норм законодавства при передачі у земельну власність земельних ділянок у межах червоних ліній. «Тут чітко написано, що передача земельної ділянки відбувається на підставі матеріалів, що підтверджують їх розміри. Використання часток земельних ділянок, що опинилися за межами червоних ліній здійснюється відповідно до обмежень, які визначаться органами містобудування та архітектури з урахуванням Генерального плану населеного пункту», - сказав Сергій Постівий.

«Це основне питання, - акцентував увагу присутніх Володимир Вовкотруб, - це питання зараз розв’язує ту ситуацію, яка з’явилася. – Архітектура має обов’язково взяти до виконання це роз’яснення Держкомзему. Прошу земкомісію це підтримати». Комісія підтримала.

Тому, шановні громадяни, зверніть на це увагу! Управління містобудування та архітектури БМР повинно взяти до уваги цей лист Держкомзему та дозволити вам приватизувати ваші земельні ділянки, навіть якщо вони виходять за межі червоних ліній. Проте вам накладуть обмеження на ту частину землі, що виходить за межі червоних ліній, тобто там ви зможете, умовно кажучи, вирощувати квіти, але не зможете будувати будинок. Проте, у разі будівництва на цій землі якихось важливих для міста споруд, ви зможете отримати компенсацію.

Також земельна комісія проголосувала за те, щоб у наступний вівторок, 7 лютого, заслухати представників інституту, який проектував Генплан м. Біла Церква, аби з’ясувати, як можна виправити помилку щодо дороги через Залізничне селище та дачні кооперативи.

Також мешканцям міста важливо розуміти, що вимагати скасувати рішення про Генплан недоцільно. По-перше, це не дасть змоги надалі встановити межі міста, а отже не дасть змоги розширити площу Білої Церкви та отримати більші надходження до бюджету міста. По-друге, це заблокує будь-які дії по місту, у тому числі вирішення питань по червоним лініям.

26 січня депутати на сесії Білоцерківської міської ради вже проголосували за виділення коштів для розроблення плану зонування на всю територію Білої Церкви. Ця робота має бути завершена орієнтовно у вересні 2017 року. Після чого буде громадське обговорення плану зонування. Тож не проґавте! Після цього будуть розробляти детальні плани забудови мікрорайонів. Теж не проспіть! І аж потім можуть зсунути червоні лінії по межі існуючої забудови, а ви зможете, нарешті приватизувати свої будівлі, передати їх у спадок, прописатися, продати, оформити субсидію тощо.

Одним словом, громадянам не треба чекати поки проблема дійде до власного порогу, а включатися в роботу уже зараз під час громадських обговорень плану зонування та детального плану забудови.

Джерело: http://bc-news.com.ua/podiji/item/2198-dachnyi-sezon-u-bilii-tserkvi-tryvaie

НОВІ НАЗВИ РІДНИХ ВУЛИЦЬ. Ім’ям Михайла Грушевського названо бульвар 1-го Травня

M GrushevskijГрушевський Михайло Сергійовичукраїнський історик, громадський таполітичнийдіяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки(1917-1918). Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, дійсний член Чеської АН(1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв(1917), член-кореспондент ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897-1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894-1914), автор понад 2000 наукових праць.

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм, нині Люблінське воєводство Польщі (за тодішнім адмінподілом – Царстві Польському,Російська імперія).Батько – Сергій Федорович Грушевський – на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією батько здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов’янської мови. Мати – Глафіра Захарівна Опокова – походила з сім’ї священнослужителів із містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Грушевський згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив’язання до всього українського – мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття. Дід Михайла Грушевського – Захарій Іванович Оппоков – благословив онука на навчанняв Києві в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двомаорденами Святої Анни, бронзовим хрестом,орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира,і йому було дароване дворянство. 1869 року, через стан здоров’я батька, сім’я переїхала на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя(1870-1878), згодом – до Владикавказа(1878-1880).

Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читав твори Миколи КостомароваПантелеймона КулішаМихайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло написав свої перші оповідання, які надіслав до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінив. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, опублікував свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина». У липні 1886 року Грушевський написав письмове звернення до ректора Київського університету Св. Володимира з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету. В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За його керівництва, Грушевський написав чимало невеликих історичних есе. На третьому курсі Грушевський написав наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890 було відзначено золотою медаллю.Протягом 1890-1894 років – професорський стипендіат Університету Св. Володимира. У цей час Грушевський їздив у наукові подорожі до Москви та Варшави, аби працювати у місцевих архівах. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки». Наприкінці свого університетського навчання, Грушевський долучився доукраїнськогоруху. Володимир Антонович ввів його до складу київської «Громади», таємної організації, що згуртувала довкола себе справжніх патріотів України.

Переїхавши 1894 року з Києва до Львова, він за рекомендацією Володимира Антоновичапризначений на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії з окремим оглядом історії Східної Європи Львівського університету. 12 жовтня 1894 Грушевський зробив свій перший вступний виклад у Львівському університеті. Цей виступ із ентузіазмом був сприйнятий українською громадськістю, велика зала ледве зуміла вмістити всіх охочих. На цій посаді Грушевський пропрацював до 1914 року. У Львові Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), з яким почав співпрацювати ще в 1892 році. Очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка, створив і очолив Археографічну комісію НТШ (1896-1913). Грушевський залучив до роботи в НТШ студентів, молодих викладачів. У цей час він познайомився зІваном Франком і разом вони привернули міжнародну увагу до україністики. На початку1897року Михайла Грушевського обрали головою НТШ (1897-1913). Під його керівництвом розроблені статути НТШ (1896, 1898, 1901, 1903, 1904 років), в основу яких були покладені суто наукові, а не політичні й культурні завдання, що викликало опозиційні настрої щодо нього.

26 травня 1896р. в м. Скала (нині смт Скала-Подільська) Михайло Грушевський обвінчався з Марією Вояківською.

Протягом 1897-1898 років Грушевський написав 1-й том своєї фундаментальної праці – «Історія України-Руси», наприкінці 1898 року ця робота була надрукована у Львові. Незабаром Грушевський видав ще два томи своєї праці. Ця робота була щиро прийнята в Галичині, проте заборонена російським урядом. 1904 року власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в м. Коломия.

Восени 1905 року Михайло Грушевський виїхав на Україну, де відвідав Київ, Одесу та Харків. Влітку 1906 року Грушевський виїхав до Петербурга, де тоді працювала Державна дума, і взяв активну участь у діяльності Української Фракції, Українського Клубу та у роботі редакції заснованого тоді «Украинского Вестника». Наприкінці 1906 року до Києва було перенесене видання «Літературно-наукового вістника» і Грушевський опублікував у ньому статті присвячені українському рухові. Був одним із організаторів та редакторів газети «Рада» (1906 рік) і часопису «Україна» (1907—1914). Після організації Українського Наукового Товариства в Києві весною 1907, був обраний його головою. Водночас Грушевський очолював і львівське товариство, постійно перебуваючи то у Києві, то у Львові.

У вересні 1907 за участі Грушевського, що увійшов до його керівництва, було створене нелегальне позапартійне українське громадське об'єднання – Товариство українських поступовців, що згуртувало сили українства й до 1917 року було єдиною діяльною українською організацією ліберального напряму. Свою політичну платформу Грушевський базував у той час на принципах конституційного парламентаризму й автономії України. Початок Першої світової війни Грушевський зустрів у своєму маєтку в селі Криворівня в Карпатах. Через воєнні дії він не зміг одразу вирушити до Києва. Його маршрут проліг через Угорщину, Австрію, а далі Румунією, що на той момент була нейтральною державою. Повернувся історик до Києва 22 листопада 1914. Російська влада була вороже налаштована до вченого, наказ по губернському жандармському управлінні про його ув’язнення був датований ще 30 серпня 1914. 28 листопада 1914 Грушевського заарештували за звинуваченням у австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Відправлений на засланнядо Симбірська (нині м. Ульяновськ) власним коштом у супроводі одного конвоїра, куди прибув 22 лютого 1915. Склав головування в УНТ. Завдяки клопотанню Петроградської академії наук, Грушевському було дозволено переїхати до м. Казані та займатися науковою роботою з забороною викладацької діяльності. До Казані Грушевський переїхав з родиною 2 вересня 1915.

31 березня 1916 вчена рада Львівського університету позбавила його посади професора. У вересні 1916 переїхав до Москви, де розгорнув активну громадсько-політичну діяльність. Відновив роботу московської філії Товариства українських поступовців, брав участь у роботі видавництва «Украинская жизнь». Прагнув об’єднати опозиційні українські сили. Продовжував наукову роботу, працював в архіві МЗС Росії, Румянцевській бібліотеці (нині Російська державна бібліотека) над матеріалами до 8-го тому «Історії України-Руси».

(16) березня1917 року в Києві почалося формування Української Центральної Ради, яка 7 (20) березня заочно обрала Грушевського головою (це рішення було одностайно підтверджене 6 (19) квітня на Всеукраїнському національному конгресі). Грушевський приєднався доУкраїнської партії соціалістів-революціонерів. Викликаний телеграмою, 13 (26) березнявін повернувся з Москви до Києва. У Києві намагався надати стихійному українському рухові організованості, ставив питання про культурне відродження українського суспільства (заснування національних шкіл, політичних товариств).14 (27) березня виступив на Київському кооперативному з’їзді з вимогою національно-територіальної автономії України у федеративній Російській республіці, вважаючи це найближчим шляхом до самостійності України. 10 (23) червня Грушевський брав участь у проголошенні I Універсалу УЦР. Звернувся до всіх українців із закликом самостійно організовуватися та братися до негайного закладення підвалин автономності. 25 жовтня (7 листопада) збройний переворот більшовиків у Петрограді й невизнання ними УЦР поклали край сподіванням Грушевського про перетворення Росії на федеративну республіку.7 (20) листопада УЦР під головуванням Грушевського III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку.

Наступ більшовиків на Київ викликав появу IV Універсалу УЦР. 9 (22) січня1918 (фактично – 11 (24) січня) на засіданні УЦР під головуванням та на пропозицію Грушевського УЦР проголосила УНР самостійною, вільною і суверенною державою українського народу. 25 січня (7 лютого) разом з урядом УНР Грушевський залишив Київ, а 28 січня (10 лютого) прибув до Житомира, де добивався ратифікації мирного договору з Німеччиною та надання УНР військової допомоги в боротьбі з більшовиками. На пропозицію Грушевського12 (25) лютого на засіданні Малої ради в Коростені гербом УНР був затверджений тризуб. 9 березня 1918 року Грушевський вернувся до Києва.

По поверненні до Києва, Грушевський приділяв значну увагу конституційному процесові в Україні. Під його керівництвом була розроблена Конституція незалежної УНР (прийнята 29 квітня 1918 року), згідно з якою верховним органом влади УНР проголосили Всенародні збори, які безпосередньо здійснювали вищу законодавчу владу в УНР і формували вищі органи виконавчої та судової влади. Скликати Всенародні збори і проводити їх мав голова, обраний Всенародними зборами.

29 квітня в Києві відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського. Грушевський перейшов на нелегальне становище. У підпіллі займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, при цьому відстоював думку, що її необхідно засновувати на базі УНТ. Відмовився від пропозиції увійти до складу академії, створеної гетьманом Скоропадським. У цей час Грушевський написав 4, 5 і 6-ту частини «Всесвітньої історії», а також праці «Старинна Історія. Античний світ», «Середні віки Європи».

На початку лютого 1919, після взяття Києва більшовиками, Грушевський виїхав до Кам’янця-Подільського, де видавав часопис «Життя Поділля». У березні 1919 переїхав до Станіслава (нині м. Івано-Франківськ), що був столицею Західної Області Української Народної Республіки. У цей час завершив написання підручника під назвою «Історія України, приладжена до програм вищих початкових шкіл і низших класів шкіл середніх»,опублікований у 1919 році. У березні 1919 емігрував до Чехословаччини. Жив у Празі, потім у Відні як представник закордонної делегації УПСР. Розгорнув широку публіцистичну й наукову діяльність. У цей час Грушевський переглянув свої погляди з питань державного будівництва. Запропонував концепцію української національної держави-республіки з безкласовим соціальним ладом («Початки громадянства. Генетична соціологія», 1921). У еміграції Грушевський проводив роботу над великим науковим проектом – багатотомною «Історією української літератури». Перші томи цієї роботи були надруковані в 1923 р., останній, 6-й том, лишився в рукопису і був надрукований тільки в 1995 році.

1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року з сім’єю переїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII століттях. 14 квітня 1926 Політбюро ЦК КП(б)У в постанові «Про Українську академію наук» висловилося за можливість підтримати кандидатуру Грушевського на посаду президента ВУАН. 3 жовтня 1926 відбулося урочисте вшанування Грушевського у зв’язкуз 60-літтям від дня народження та 40-літтям наукової діяльності. 12 січня 1929 загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створенняв її складі Інституту української історії. З осені 1929 почався погром історичнихустанов, створених Грушевським. У листопаді-грудні 1929 сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала 1933 року). У вересні 1930 закрито НДКІУ. 11 грудня цього ж року партійний осередок ВУАН ухвалив рішення про посилення ідеологічної боротьби з Грушевським і його теоріями шляхом читання рефератів із критикою його поглядів.Більшість співробітників і учнів Грушевського було заарештовано й заслано.

7 березня 1931 року Грушевський переїхав до Москви. 23 березня 1931 Грушевського заарештували як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами. Коли він відмовився визнавати ті «свідчення», які з нього «вибили» слідчі погрозами ув’язнити його доньку Катерину, 5 січня 1933 справу екс-голови Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом – зогляду на його… смерть. Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з санаторіїв у м. Кисловодськ (Ставропольський крайРРФСРСРСР, нині РФ) і несподівано захворів на карбункул. Операцію з його видалення провів головний лікар місцевої лікарні, який хірургом не був, а перед цим він відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом. Помер від сепсису (зараження крові) через три дні після операції – 24 листопада. Серце зупинилось о другій годині дня. Тіло Грушевського перевезли до Києва, похований на Байковому кладовищі.

У сучасній українській спільноті існує міф про Грушевського – президента УНР. З погляду формального, юридичного, а відтак і наукового, Грушевський не був президентом Української Народної Республіки. Такої посади в УНР не існувало, також її не передбачала Конституція, яка була ухвалена в останній день функціонування Центральної Ради. Невідомий жодний акт, учинений Грушевським як президентом УНР. Але Грушевський послуговувався візиткою, де був напис французькою мовою «President du Parlament D'Ukraine» (президент парламенту України – тодішній відповідник сучасного Голови Верховної Ради України), а також пізніше підписувався «колишній президент Української Центральної Ради». В протоколах засідань Ради він називався українським словом «голова».

Образ Михайла Грушевського можна бачити у декількох художніх кінофільмах, які з радянських позицій зображали встановлення влади більшовиків на теренах України. Його показано там (з більшою чи меншою портретною схожістю) як представника «ворожого табору», що чинить опір робітничо-селянським масам. Першим таким фільмом став «Арсенал» Олександра Довженка. Оскільки цю кінострічку було знято у 1928 році, коли Грушевський був дійсним членом ВУАН, на екрані з’являється символічний персонаж. За доби незалежної України створено низку документальних фільмів, присвячених життю та діяльності Михайла Грушевського.

Джерело: www.uk.wikipedia.org

Далі буде…

Матеріал опублікований у газеті «Недвижимость Белой Церкви» №05(468) від 31.01.2017.

У БІЛІЙ ЦЕРКВІ ЗНЕСУТЬ ХАТИ ЗАРАДИ БУДІВНИЦТВА ДОРОГИ?

26 січня відбулася чергова сесія Білоцерківської міської ради, яка вчергове супроводжувалася виступами обурених людей. Це вже стає традицією та, схоже, свідчить про небажання міської влади вирішувати нагальні проблеми вчасно та оперативно. На цей раз на сесію завітали мешканці Залізничного селища та прилеглих дачних товариств, які ненароком з’ясували, що по їх садибах згідно нового Генплану пройде магістральна дорога. Також на третій поверх міськради активісти занесли інвалідів - візочників, які намагалися відстояти приміщення, де знаходиться їх реабілітаційний центр «Шанс».

Комунікація міського голови Геннадія Дикого з громадою відбувалася вкрай напруженоКомунікація міського голови Геннадія Дикого з громадою відбувалася вкрай напружено

 

Білоцерківці, що мешкають на вулицях Панфілова, Ватутіна, 2-Інтернаціональній, 2-Коцюбинській, провулку Карбишева, провулку Сухоярському, а також ті, хто має дачі у кооперативах «Радуга», «Першотравневець», «Ветеран», «Дружба», прийшли до сесійної зали, щоб висловити своє обуренням планами прокласти через їх будинки і городи магістральну дорогу.

Про це мешканці дізналися випадково. Один з них пішов в управління містобудування та архітектури з проханням отримати необхідні документи для приватизації своєї земельної ділянки. Управління дозволило приватизувати з п’яти лише три сотки, а решта, мовляв, піде на будівництво дороги. Така відповідь шокувала жителів цих вулиць, які багато років мають проблему із узаконенням своїх будинків, що за висновками архітектурних спеціалістів, виходять за червоні лінії. І от, не маючи можливість роками узаконити свої будинки, мешканців ставлять перед нової проблемою: їх будинки та городи взагалі знесуть заради будівництва дороги.

Біла Церква, Дикий, генплан, Залізничне селище

Один із голів дачних кооперативів пробував спокійно пояснити проблему 

Жителі селища спершу звернулися до профільного заступника міського голови Валерія Гнатюка. Але чиновник так «заспокоїв» мешканців, що ті вирішили йти на сесію. За їх словами, пан Гнатюк заявив, що дорогу робити треба, бо «що ж ми лишимо нащадкам». Доцільність цієї дороги не змогли пояснити чиновники навіть на сесії. Адже вона просто зрізає кут і пролягатиме приблизно від вул. Київської до вул. Сухоярська по дачних будинках. Які автотранспортні потоки розвантажує ця магістраль, не зрозуміло.

Відповіді міського голови Геннадія Дикого та його заступника Валерія Гнатюка на сесії не прояснили фактично нічого. Мер, посміхаючись, заявив, що це голосно сказано – «магістральна дорога», мовляв, там просто заасфальтують наявні дороги. І натякнув, що якщо мешканці будуть упиратися, то питання переведення їх садових будинків у житлові з подальшою видачею права власності, може й не відбутися.

Біла Церква, Дикий, генплан, Залізничне селище

Ірина Удовіна нагадала про те, що Заріччя чекає на дорогу вже 10 років та дивувалася, чому її там не будують, а натомість зноситимуть хати заради дороги на Залічничному селищі

Потім запевняв, що обов’язково розбереться з цим питанням, бо ще не встиг цього зробити, адже лист надійшов до нього від мешканців лише 25 січня. Це при тому, що мешканці провели свої перші збори 21 січня, а 22 січня ця тема піднімалася у соцмережі і міський голова отримав запитання від журналіста з проханням на найближчій прес-конференції надати відповідь.

Та й про створення цих магістральних доріг міський голова знав з моменту презентації нового Генплану. Презентація документу відбулася 19 квітня 2016 року. БЦ News отримав письмову відповідь від доповідача Віри Колодової, головного архітектора проектів НДПІ МІСТОБУДУВАННЯ, щодо розробленого її інститутом Генплану Білої Церкви. У документі йдеться: «Проектом намічено ряд нових магістральних вулиць, які з'єднають житлові  масиви між собою, з центрами обслуговування, місцями праці та місцями відпочинку; на територіях реконструкції в генеральному плані відображено теж ряд нових магістральних вулиць, житлових та намічено реконструкція деяких житлових вулиць з підвищенням їх статусу до магістральних".

Біла Церква, Залізничне селище, дорога, хати

Відстоювати свої помешкання прийшли і молоді, і літні люди

Тобто про те, що під нові магістральні вулиці доведеться зносити не лише частину дач і хат на Залізничному селищі, а й практично всі будинки на Заріччі, хати на вул. Мазепи (Щорса), Водопійна та Стуса (Славіна) тощо, чиновники міста знали давно. Проте на цьому, напевно, свідомо не акцентували увагу білоцерківців. А самостійно дізнатися з архітектурних креслень що та де буде проходити по всьому місту, громадяни не можуть.

Натомість на сесії людям заявили, що новий Генплан пройшов всі етапи обговорення, а депутат Віталій Корнійчук, обраний від округу на Залізничному селищі, «потішив» своїх виборців відповіддю, що оголошення про обговорення Генплану друкувалося у міських ЗМІ, а влада не повинна інформувати кожного мешканця окремо, треба, мовляв, газети читати. Така відповідь депутата не дивна, адже він є представником «Самопомочі», тобто йшов на вибори від тієї ж політичної сили, що і міський голова.

Мешканці, звертаючись до мера, апелювали, що мовляв, «вас же селище на виборах підтримало», то допоможіть. У відповідь Геннадій Дикий заявив, що «мешканців використовують». Щоправда, не уточнив хто.

До обурення мешканців селища приєдналася і жителька Заріччя Ірина Удовіна, яка заявила, що уже десять років як не вирішується будівництво окружної дороги, а вантажні машини їздять вул. Ставищанська, Селянська, Шкільна, руйнуючи будинки та погіршуючи екологічну ситуацію. Натомість влада чомусь вирішує будувати дорогу на дачах.

Геннадій Джегур

Геннадій Джегур (по центру) запропонував вирішення питання, яке потім, фактично, повторив начальник юридичного відділу міськради

До діалогу мера і громади підключилися депутати. «Це питання не нове. Таке питання постає щоразу на засіданні земельної комісії. Я це питання, як голова земельної комісії, піднімав ще два місяці тому стосовно червоних ліній. Ви, Геннадію Анатолійовичу, давали протокольне доручення управлінню архітектури надати всім землевпорядним організаціям в оцифрованому вигляді червоні лінії по місту. Було доручено переглянути червоні лінії, де вже є забудова і де вони проходять посеред городу чи хати та змінити їх. По сьогоднішній день нічого не змінилося, архітектура не виконує ваші вказівки, а ми тепер маємо таке обурення людей», - сказав Володимир Вовкотруб, депутат від Радикальної партії Олега Ляшка, голова земельної комісії.

І додав, що питання про затвердження Генплану розглядалося на земельній комісії. «Депутати запитували архітектора чи були зауваження від людей. На що той відповів, що всі зауваження враховані. Пропоную проголосувати за тимчасову комісію і розібратися, яким чином архітектура ввела в оману депутатів, не повідомивши, що люди проти такого Генплану», - наголосив Вовкотруб.

Нагадаємо, що на той час управлінням архітектури керував Дмитро Сідоренко, який не є місцевим жителем та кандидатура якого була пролобійована одним із волонтерів міста.

Біла Церква

Добре, що мешканці не второпали, що поруч з ними стоїть в.о. начальника управління містобудування та архітектури Вікторія Пархоменко (ліворуч), бо інакше тендітній дівчині дісталася б чимала порція емоцій мешканців селища

«Те що це питання наболіло, те що його потрібно вирішувати – це мільярд відсотків. Геннадію Анатолійовичу, поставте доручення архітектурі нехай готують проект рішення такий, який влаштовує людей, і прийдуть з цим рішенням», - запропонував Геннадій Джегур, депутат від «Блоку Петра Порошенка – Солідарність».

Після чого виступив Сергій Постівий, в.о. начальника юридичного відділу, який  фактично підтримав пропозицію Геннадія Джегура та запропонував розробити окреме рішення, у якому рішення сесії про Генплан м. Біла Церква буде призупинене в частині будівництва цієї магістральної дороги через дачні товариства та вулиці Залізничного селища.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На сесії у Білій Церкві депутати і мер ледь не побилися

Але чи вирішить це проблему у цілому? Адже завтра так само прийдуть мешканці інших вулиць, які планується зносити, і що кожного разу Генеральний план будуть зупиняти в тій чи іншій частині?

Ще раз зустрітися з мешканцями Залізничного селища та власниками дач і профільними службами міський голова вирішив у суботу, 28 січня, о 10:00. Мешканці налаштовані рішуче та збираються опротестовувати затверджений Генплан у суді.

Шанс, Біла Церква

Після дачників прийшли відстоювати свої права інваліди, точніше їх занесли на 3 поверх, оскільки міськрада не пристосована до такої категорії відвідувачів

За дачниками до сесійної зали заїхали інваліди на візках. Адже міська влада вирішила, що площа реабілітаційного центру «Шансу» використовується не раціонально, тому туди потрібно підселити місцевий територіальний центр. ГО «Аюрведа», яка опікується "Шансом", забила на сполох, звернувшися до депутатів. Таким чином депутати дізналися про дії влади та почали розглядати це питання на профільній комісії. «У центрі «Шанс» не всі площі зайняті, пустує 700-800 кв м, а це 320 тис. грн. на опалення викидається на вітер», - так аргументував підселення міський голова на сесії.

Також, за його словами, інваліди не зверталися з пропозиціями до міської влади, тому і вирішили до них підселити територіальний центр. Заява була, як мінімум, цинічною, бо інваліду-візочнику не так просто звернутися до влади з пропозицією, напевно, міські чиновники самі мають запитувати у інвалідів, що їм потрібно для реабілітації, а не чекати їх приїзду до владних кабінетів.

Василь Савчук, депутат від ПЕВУ, так прокоментував ситуацію з "Шансом": «Заради збереження цього центру туди не треба нікого підселяти. Коли ми взяли цей садочок і створили там центр, сімей з такими дітьми-інвалідами було у місті всього 24. Проте пізніше ми змінили статут закладу і там вже могли проходити реабілітацію і старші інваліди, приїздили діти-інваліди з інших районів області. Таким чином, центр поступово заповнювався. За мого керування містом, і я визнаю, що помилявся, також були плани підселити відділення швидкої допомоги, проте, все зваживши, ми відмовилися від такого кроку, адже тоді ніхто не дасть грантів на розвиток цього центру. Тому моя пропозиція: не чіпати «Шанс».

Його точку зору підтримали Андрій Король, депутат від Опозиційного блоку та Юрій Петрик, депутат від «Батьківщини».

Врешті-решт вирішили, що у питанні розбереться створена комісія, до якої входять і депутати (щоправда, вони про це чомусь довідалися на сесії), і представники громадських організацій. Також вирішили призупинити будь-які дії з переселення в «Шанс» терцентру.

Чому всі ці питання не вирішуються ніде інде, як на сесії? Найкраще, напевно, це прокоментував Олександр Ореховський, депутат від ПЕВУ: «Все це через те, що немає спілкування з мешканцями. Щойно виступав голова дачного кооперативу Сергій Нікулін, він вийшов і сказав, що з вами зустрічі не було, хоча ви запевняєте, що була. По-друге, по «Шансу» під ковдрою приймаються якісь рішення. Управління соцзахисту туди переселяє якісь служби, не розмовляючи ні з батьками дітей-інвалідів, ні з працівниками центру. По-третє, ви створюєте комісію, але ніхто не знає, хто туди входить. Ту комісію, яку пропонують депутати, ви не підтримуєте. Немає спілкування, зворотного зв’язку».

Джерело: http://bc-news.com.ua/vlada/item/2193-u-bilii-tserkvi-znesut-khaty-zarady-budivnytstva-dorohy