ОРЕНДА

КОМЕРЦІЙНЕ ПРИМІЩЕННЯ під офіс або виробництво
Леваневського, вул. Заводська, №2, на 1-му та 2-ому поверхах - по 80 кв. м, сан/вузол, ремонт, сигналізація, 380V
від 45 грн за 1 кв. м
067-80-30-699, 067-278-48-97

ПРОДАЖ

ЗЕМЕЛЬНА ДІЛЯНКА
0,1 га в садівничому товаристві "Патріот-Таун" у районі Селекційної станції по вул. Сквирське шосе в м. Біла Церква; поруч ліс та парк "Олександрія"
208.000 грн (можливий торг)
093-648-49-71, 098-567-76-65

ПРОДАЖ

БУДИНОК
село Ленінське, Сквирський р-н
135 кв. м, оздоблення, газ, колодязь, гараж, літня кухня, погріб, госп/споруди, з/д 22 сот.
580.000 грн, торг
067-401-75-78, 050-765-54-68 (Лідія)

ОРЕНДА ПОДОБОВО

1-2-кімнатні КВАРТИРИ
відмінний стан, вся техніка, WiFi-інтернет, документи
096-560-57-57
063-560-57-57
066-560-57-57

ПРОДАЖ

ГАРАЖ
вул. Курсова, капітальний, цегляний, погріб, оглядова яма
067-508-96-12

НОВІ НАЗВИ РІДНИХ ВУЛИЦЬ. Ім’ям Михайла Грушевського названо бульвар 1-го Травня

M GrushevskijГрушевський Михайло Сергійовичукраїнський історик, громадський таполітичнийдіяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки(1917-1918). Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, дійсний член Чеської АН(1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв(1917), член-кореспондент ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897-1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894-1914), автор понад 2000 наукових праць.

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм, нині Люблінське воєводство Польщі (за тодішнім адмінподілом – Царстві Польському,Російська імперія).Батько – Сергій Федорович Грушевський – на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією батько здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов’янської мови. Мати – Глафіра Захарівна Опокова – походила з сім’ї священнослужителів із містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Грушевський згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив’язання до всього українського – мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття. Дід Михайла Грушевського – Захарій Іванович Оппоков – благословив онука на навчанняв Києві в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двомаорденами Святої Анни, бронзовим хрестом,орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира,і йому було дароване дворянство. 1869 року, через стан здоров’я батька, сім’я переїхала на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя(1870-1878), згодом – до Владикавказа(1878-1880).

Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читав твори Миколи КостомароваПантелеймона КулішаМихайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло написав свої перші оповідання, які надіслав до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінив. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, опублікував свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина». У липні 1886 року Грушевський написав письмове звернення до ректора Київського університету Св. Володимира з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету. В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За його керівництва, Грушевський написав чимало невеликих історичних есе. На третьому курсі Грушевський написав наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890 було відзначено золотою медаллю.Протягом 1890-1894 років – професорський стипендіат Університету Св. Володимира. У цей час Грушевський їздив у наукові подорожі до Москви та Варшави, аби працювати у місцевих архівах. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки». Наприкінці свого університетського навчання, Грушевський долучився доукраїнськогоруху. Володимир Антонович ввів його до складу київської «Громади», таємної організації, що згуртувала довкола себе справжніх патріотів України.

Переїхавши 1894 року з Києва до Львова, він за рекомендацією Володимира Антоновичапризначений на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії з окремим оглядом історії Східної Європи Львівського університету. 12 жовтня 1894 Грушевський зробив свій перший вступний виклад у Львівському університеті. Цей виступ із ентузіазмом був сприйнятий українською громадськістю, велика зала ледве зуміла вмістити всіх охочих. На цій посаді Грушевський пропрацював до 1914 року. У Львові Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), з яким почав співпрацювати ще в 1892 році. Очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка, створив і очолив Археографічну комісію НТШ (1896-1913). Грушевський залучив до роботи в НТШ студентів, молодих викладачів. У цей час він познайомився зІваном Франком і разом вони привернули міжнародну увагу до україністики. На початку1897року Михайла Грушевського обрали головою НТШ (1897-1913). Під його керівництвом розроблені статути НТШ (1896, 1898, 1901, 1903, 1904 років), в основу яких були покладені суто наукові, а не політичні й культурні завдання, що викликало опозиційні настрої щодо нього.

26 травня 1896р. в м. Скала (нині смт Скала-Подільська) Михайло Грушевський обвінчався з Марією Вояківською.

Протягом 1897-1898 років Грушевський написав 1-й том своєї фундаментальної праці – «Історія України-Руси», наприкінці 1898 року ця робота була надрукована у Львові. Незабаром Грушевський видав ще два томи своєї праці. Ця робота була щиро прийнята в Галичині, проте заборонена російським урядом. 1904 року власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в м. Коломия.

Восени 1905 року Михайло Грушевський виїхав на Україну, де відвідав Київ, Одесу та Харків. Влітку 1906 року Грушевський виїхав до Петербурга, де тоді працювала Державна дума, і взяв активну участь у діяльності Української Фракції, Українського Клубу та у роботі редакції заснованого тоді «Украинского Вестника». Наприкінці 1906 року до Києва було перенесене видання «Літературно-наукового вістника» і Грушевський опублікував у ньому статті присвячені українському рухові. Був одним із організаторів та редакторів газети «Рада» (1906 рік) і часопису «Україна» (1907—1914). Після організації Українського Наукового Товариства в Києві весною 1907, був обраний його головою. Водночас Грушевський очолював і львівське товариство, постійно перебуваючи то у Києві, то у Львові.

У вересні 1907 за участі Грушевського, що увійшов до його керівництва, було створене нелегальне позапартійне українське громадське об'єднання – Товариство українських поступовців, що згуртувало сили українства й до 1917 року було єдиною діяльною українською організацією ліберального напряму. Свою політичну платформу Грушевський базував у той час на принципах конституційного парламентаризму й автономії України. Початок Першої світової війни Грушевський зустрів у своєму маєтку в селі Криворівня в Карпатах. Через воєнні дії він не зміг одразу вирушити до Києва. Його маршрут проліг через Угорщину, Австрію, а далі Румунією, що на той момент була нейтральною державою. Повернувся історик до Києва 22 листопада 1914. Російська влада була вороже налаштована до вченого, наказ по губернському жандармському управлінні про його ув’язнення був датований ще 30 серпня 1914. 28 листопада 1914 Грушевського заарештували за звинуваченням у австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Відправлений на засланнядо Симбірська (нині м. Ульяновськ) власним коштом у супроводі одного конвоїра, куди прибув 22 лютого 1915. Склав головування в УНТ. Завдяки клопотанню Петроградської академії наук, Грушевському було дозволено переїхати до м. Казані та займатися науковою роботою з забороною викладацької діяльності. До Казані Грушевський переїхав з родиною 2 вересня 1915.

31 березня 1916 вчена рада Львівського університету позбавила його посади професора. У вересні 1916 переїхав до Москви, де розгорнув активну громадсько-політичну діяльність. Відновив роботу московської філії Товариства українських поступовців, брав участь у роботі видавництва «Украинская жизнь». Прагнув об’єднати опозиційні українські сили. Продовжував наукову роботу, працював в архіві МЗС Росії, Румянцевській бібліотеці (нині Російська державна бібліотека) над матеріалами до 8-го тому «Історії України-Руси».

(16) березня1917 року в Києві почалося формування Української Центральної Ради, яка 7 (20) березня заочно обрала Грушевського головою (це рішення було одностайно підтверджене 6 (19) квітня на Всеукраїнському національному конгресі). Грушевський приєднався доУкраїнської партії соціалістів-революціонерів. Викликаний телеграмою, 13 (26) березнявін повернувся з Москви до Києва. У Києві намагався надати стихійному українському рухові організованості, ставив питання про культурне відродження українського суспільства (заснування національних шкіл, політичних товариств).14 (27) березня виступив на Київському кооперативному з’їзді з вимогою національно-територіальної автономії України у федеративній Російській республіці, вважаючи це найближчим шляхом до самостійності України. 10 (23) червня Грушевський брав участь у проголошенні I Універсалу УЦР. Звернувся до всіх українців із закликом самостійно організовуватися та братися до негайного закладення підвалин автономності. 25 жовтня (7 листопада) збройний переворот більшовиків у Петрограді й невизнання ними УЦР поклали край сподіванням Грушевського про перетворення Росії на федеративну республіку.7 (20) листопада УЦР під головуванням Грушевського III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку.

Наступ більшовиків на Київ викликав появу IV Універсалу УЦР. 9 (22) січня1918 (фактично – 11 (24) січня) на засіданні УЦР під головуванням та на пропозицію Грушевського УЦР проголосила УНР самостійною, вільною і суверенною державою українського народу. 25 січня (7 лютого) разом з урядом УНР Грушевський залишив Київ, а 28 січня (10 лютого) прибув до Житомира, де добивався ратифікації мирного договору з Німеччиною та надання УНР військової допомоги в боротьбі з більшовиками. На пропозицію Грушевського12 (25) лютого на засіданні Малої ради в Коростені гербом УНР був затверджений тризуб. 9 березня 1918 року Грушевський вернувся до Києва.

По поверненні до Києва, Грушевський приділяв значну увагу конституційному процесові в Україні. Під його керівництвом була розроблена Конституція незалежної УНР (прийнята 29 квітня 1918 року), згідно з якою верховним органом влади УНР проголосили Всенародні збори, які безпосередньо здійснювали вищу законодавчу владу в УНР і формували вищі органи виконавчої та судової влади. Скликати Всенародні збори і проводити їх мав голова, обраний Всенародними зборами.

29 квітня в Києві відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського. Грушевський перейшов на нелегальне становище. У підпіллі займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук, при цьому відстоював думку, що її необхідно засновувати на базі УНТ. Відмовився від пропозиції увійти до складу академії, створеної гетьманом Скоропадським. У цей час Грушевський написав 4, 5 і 6-ту частини «Всесвітньої історії», а також праці «Старинна Історія. Античний світ», «Середні віки Європи».

На початку лютого 1919, після взяття Києва більшовиками, Грушевський виїхав до Кам’янця-Подільського, де видавав часопис «Життя Поділля». У березні 1919 переїхав до Станіслава (нині м. Івано-Франківськ), що був столицею Західної Області Української Народної Республіки. У цей час завершив написання підручника під назвою «Історія України, приладжена до програм вищих початкових шкіл і низших класів шкіл середніх»,опублікований у 1919 році. У березні 1919 емігрував до Чехословаччини. Жив у Празі, потім у Відні як представник закордонної делегації УПСР. Розгорнув широку публіцистичну й наукову діяльність. У цей час Грушевський переглянув свої погляди з питань державного будівництва. Запропонував концепцію української національної держави-республіки з безкласовим соціальним ладом («Початки громадянства. Генетична соціологія», 1921). У еміграції Грушевський проводив роботу над великим науковим проектом – багатотомною «Історією української літератури». Перші томи цієї роботи були надруковані в 1923 р., останній, 6-й том, лишився в рукопису і був надрукований тільки в 1995 році.

1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року з сім’єю переїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII століттях. 14 квітня 1926 Політбюро ЦК КП(б)У в постанові «Про Українську академію наук» висловилося за можливість підтримати кандидатуру Грушевського на посаду президента ВУАН. 3 жовтня 1926 відбулося урочисте вшанування Грушевського у зв’язкуз 60-літтям від дня народження та 40-літтям наукової діяльності. 12 січня 1929 загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створенняв її складі Інституту української історії. З осені 1929 почався погром історичнихустанов, створених Грушевським. У листопаді-грудні 1929 сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала 1933 року). У вересні 1930 закрито НДКІУ. 11 грудня цього ж року партійний осередок ВУАН ухвалив рішення про посилення ідеологічної боротьби з Грушевським і його теоріями шляхом читання рефератів із критикою його поглядів.Більшість співробітників і учнів Грушевського було заарештовано й заслано.

7 березня 1931 року Грушевський переїхав до Москви. 23 березня 1931 Грушевського заарештували як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами. Коли він відмовився визнавати ті «свідчення», які з нього «вибили» слідчі погрозами ув’язнити його доньку Катерину, 5 січня 1933 справу екс-голови Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом – зогляду на його… смерть. Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з санаторіїв у м. Кисловодськ (Ставропольський крайРРФСРСРСР, нині РФ) і несподівано захворів на карбункул. Операцію з його видалення провів головний лікар місцевої лікарні, який хірургом не був, а перед цим він відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом. Помер від сепсису (зараження крові) через три дні після операції – 24 листопада. Серце зупинилось о другій годині дня. Тіло Грушевського перевезли до Києва, похований на Байковому кладовищі.

У сучасній українській спільноті існує міф про Грушевського – президента УНР. З погляду формального, юридичного, а відтак і наукового, Грушевський не був президентом Української Народної Республіки. Такої посади в УНР не існувало, також її не передбачала Конституція, яка була ухвалена в останній день функціонування Центральної Ради. Невідомий жодний акт, учинений Грушевським як президентом УНР. Але Грушевський послуговувався візиткою, де був напис французькою мовою «President du Parlament D'Ukraine» (президент парламенту України – тодішній відповідник сучасного Голови Верховної Ради України), а також пізніше підписувався «колишній президент Української Центральної Ради». В протоколах засідань Ради він називався українським словом «голова».

Образ Михайла Грушевського можна бачити у декількох художніх кінофільмах, які з радянських позицій зображали встановлення влади більшовиків на теренах України. Його показано там (з більшою чи меншою портретною схожістю) як представника «ворожого табору», що чинить опір робітничо-селянським масам. Першим таким фільмом став «Арсенал» Олександра Довженка. Оскільки цю кінострічку було знято у 1928 році, коли Грушевський був дійсним членом ВУАН, на екрані з’являється символічний персонаж. За доби незалежної України створено низку документальних фільмів, присвячених життю та діяльності Михайла Грушевського.

Джерело: www.uk.wikipedia.org

Далі буде…

Матеріал опублікований у газеті «Недвижимость Белой Церкви» №05(468) від 31.01.2017.

У БІЛІЙ ЦЕРКВІ ЗНЕСУТЬ ХАТИ ЗАРАДИ БУДІВНИЦТВА ДОРОГИ?

26 січня відбулася чергова сесія Білоцерківської міської ради, яка вчергове супроводжувалася виступами обурених людей. Це вже стає традицією та, схоже, свідчить про небажання міської влади вирішувати нагальні проблеми вчасно та оперативно. На цей раз на сесію завітали мешканці Залізничного селища та прилеглих дачних товариств, які ненароком з’ясували, що по їх садибах згідно нового Генплану пройде магістральна дорога. Також на третій поверх міськради активісти занесли інвалідів - візочників, які намагалися відстояти приміщення, де знаходиться їх реабілітаційний центр «Шанс».

Комунікація міського голови Геннадія Дикого з громадою відбувалася вкрай напруженоКомунікація міського голови Геннадія Дикого з громадою відбувалася вкрай напружено

 

Білоцерківці, що мешкають на вулицях Панфілова, Ватутіна, 2-Інтернаціональній, 2-Коцюбинській, провулку Карбишева, провулку Сухоярському, а також ті, хто має дачі у кооперативах «Радуга», «Першотравневець», «Ветеран», «Дружба», прийшли до сесійної зали, щоб висловити своє обуренням планами прокласти через їх будинки і городи магістральну дорогу.

Про це мешканці дізналися випадково. Один з них пішов в управління містобудування та архітектури з проханням отримати необхідні документи для приватизації своєї земельної ділянки. Управління дозволило приватизувати з п’яти лише три сотки, а решта, мовляв, піде на будівництво дороги. Така відповідь шокувала жителів цих вулиць, які багато років мають проблему із узаконенням своїх будинків, що за висновками архітектурних спеціалістів, виходять за червоні лінії. І от, не маючи можливість роками узаконити свої будинки, мешканців ставлять перед нової проблемою: їх будинки та городи взагалі знесуть заради будівництва дороги.

Біла Церква, Дикий, генплан, Залізничне селище

Один із голів дачних кооперативів пробував спокійно пояснити проблему 

Жителі селища спершу звернулися до профільного заступника міського голови Валерія Гнатюка. Але чиновник так «заспокоїв» мешканців, що ті вирішили йти на сесію. За їх словами, пан Гнатюк заявив, що дорогу робити треба, бо «що ж ми лишимо нащадкам». Доцільність цієї дороги не змогли пояснити чиновники навіть на сесії. Адже вона просто зрізає кут і пролягатиме приблизно від вул. Київської до вул. Сухоярська по дачних будинках. Які автотранспортні потоки розвантажує ця магістраль, не зрозуміло.

Відповіді міського голови Геннадія Дикого та його заступника Валерія Гнатюка на сесії не прояснили фактично нічого. Мер, посміхаючись, заявив, що це голосно сказано – «магістральна дорога», мовляв, там просто заасфальтують наявні дороги. І натякнув, що якщо мешканці будуть упиратися, то питання переведення їх садових будинків у житлові з подальшою видачею права власності, може й не відбутися.

Біла Церква, Дикий, генплан, Залізничне селище

Ірина Удовіна нагадала про те, що Заріччя чекає на дорогу вже 10 років та дивувалася, чому її там не будують, а натомість зноситимуть хати заради дороги на Залічничному селищі

Потім запевняв, що обов’язково розбереться з цим питанням, бо ще не встиг цього зробити, адже лист надійшов до нього від мешканців лише 25 січня. Це при тому, що мешканці провели свої перші збори 21 січня, а 22 січня ця тема піднімалася у соцмережі і міський голова отримав запитання від журналіста з проханням на найближчій прес-конференції надати відповідь.

Та й про створення цих магістральних доріг міський голова знав з моменту презентації нового Генплану. Презентація документу відбулася 19 квітня 2016 року. БЦ News отримав письмову відповідь від доповідача Віри Колодової, головного архітектора проектів НДПІ МІСТОБУДУВАННЯ, щодо розробленого її інститутом Генплану Білої Церкви. У документі йдеться: «Проектом намічено ряд нових магістральних вулиць, які з'єднають житлові  масиви між собою, з центрами обслуговування, місцями праці та місцями відпочинку; на територіях реконструкції в генеральному плані відображено теж ряд нових магістральних вулиць, житлових та намічено реконструкція деяких житлових вулиць з підвищенням їх статусу до магістральних".

Біла Церква, Залізничне селище, дорога, хати

Відстоювати свої помешкання прийшли і молоді, і літні люди

Тобто про те, що під нові магістральні вулиці доведеться зносити не лише частину дач і хат на Залізничному селищі, а й практично всі будинки на Заріччі, хати на вул. Мазепи (Щорса), Водопійна та Стуса (Славіна) тощо, чиновники міста знали давно. Проте на цьому, напевно, свідомо не акцентували увагу білоцерківців. А самостійно дізнатися з архітектурних креслень що та де буде проходити по всьому місту, громадяни не можуть.

Натомість на сесії людям заявили, що новий Генплан пройшов всі етапи обговорення, а депутат Віталій Корнійчук, обраний від округу на Залізничному селищі, «потішив» своїх виборців відповіддю, що оголошення про обговорення Генплану друкувалося у міських ЗМІ, а влада не повинна інформувати кожного мешканця окремо, треба, мовляв, газети читати. Така відповідь депутата не дивна, адже він є представником «Самопомочі», тобто йшов на вибори від тієї ж політичної сили, що і міський голова.

Мешканці, звертаючись до мера, апелювали, що мовляв, «вас же селище на виборах підтримало», то допоможіть. У відповідь Геннадій Дикий заявив, що «мешканців використовують». Щоправда, не уточнив хто.

До обурення мешканців селища приєдналася і жителька Заріччя Ірина Удовіна, яка заявила, що уже десять років як не вирішується будівництво окружної дороги, а вантажні машини їздять вул. Ставищанська, Селянська, Шкільна, руйнуючи будинки та погіршуючи екологічну ситуацію. Натомість влада чомусь вирішує будувати дорогу на дачах.

Геннадій Джегур

Геннадій Джегур (по центру) запропонував вирішення питання, яке потім, фактично, повторив начальник юридичного відділу міськради

До діалогу мера і громади підключилися депутати. «Це питання не нове. Таке питання постає щоразу на засіданні земельної комісії. Я це питання, як голова земельної комісії, піднімав ще два місяці тому стосовно червоних ліній. Ви, Геннадію Анатолійовичу, давали протокольне доручення управлінню архітектури надати всім землевпорядним організаціям в оцифрованому вигляді червоні лінії по місту. Було доручено переглянути червоні лінії, де вже є забудова і де вони проходять посеред городу чи хати та змінити їх. По сьогоднішній день нічого не змінилося, архітектура не виконує ваші вказівки, а ми тепер маємо таке обурення людей», - сказав Володимир Вовкотруб, депутат від Радикальної партії Олега Ляшка, голова земельної комісії.

І додав, що питання про затвердження Генплану розглядалося на земельній комісії. «Депутати запитували архітектора чи були зауваження від людей. На що той відповів, що всі зауваження враховані. Пропоную проголосувати за тимчасову комісію і розібратися, яким чином архітектура ввела в оману депутатів, не повідомивши, що люди проти такого Генплану», - наголосив Вовкотруб.

Нагадаємо, що на той час управлінням архітектури керував Дмитро Сідоренко, який не є місцевим жителем та кандидатура якого була пролобійована одним із волонтерів міста.

Біла Церква

Добре, що мешканці не второпали, що поруч з ними стоїть в.о. начальника управління містобудування та архітектури Вікторія Пархоменко (ліворуч), бо інакше тендітній дівчині дісталася б чимала порція емоцій мешканців селища

«Те що це питання наболіло, те що його потрібно вирішувати – це мільярд відсотків. Геннадію Анатолійовичу, поставте доручення архітектурі нехай готують проект рішення такий, який влаштовує людей, і прийдуть з цим рішенням», - запропонував Геннадій Джегур, депутат від «Блоку Петра Порошенка – Солідарність».

Після чого виступив Сергій Постівий, в.о. начальника юридичного відділу, який  фактично підтримав пропозицію Геннадія Джегура та запропонував розробити окреме рішення, у якому рішення сесії про Генплан м. Біла Церква буде призупинене в частині будівництва цієї магістральної дороги через дачні товариства та вулиці Залізничного селища.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На сесії у Білій Церкві депутати і мер ледь не побилися

Але чи вирішить це проблему у цілому? Адже завтра так само прийдуть мешканці інших вулиць, які планується зносити, і що кожного разу Генеральний план будуть зупиняти в тій чи іншій частині?

Ще раз зустрітися з мешканцями Залізничного селища та власниками дач і профільними службами міський голова вирішив у суботу, 28 січня, о 10:00. Мешканці налаштовані рішуче та збираються опротестовувати затверджений Генплан у суді.

Шанс, Біла Церква

Після дачників прийшли відстоювати свої права інваліди, точніше їх занесли на 3 поверх, оскільки міськрада не пристосована до такої категорії відвідувачів

За дачниками до сесійної зали заїхали інваліди на візках. Адже міська влада вирішила, що площа реабілітаційного центру «Шансу» використовується не раціонально, тому туди потрібно підселити місцевий територіальний центр. ГО «Аюрведа», яка опікується "Шансом", забила на сполох, звернувшися до депутатів. Таким чином депутати дізналися про дії влади та почали розглядати це питання на профільній комісії. «У центрі «Шанс» не всі площі зайняті, пустує 700-800 кв м, а це 320 тис. грн. на опалення викидається на вітер», - так аргументував підселення міський голова на сесії.

Також, за його словами, інваліди не зверталися з пропозиціями до міської влади, тому і вирішили до них підселити територіальний центр. Заява була, як мінімум, цинічною, бо інваліду-візочнику не так просто звернутися до влади з пропозицією, напевно, міські чиновники самі мають запитувати у інвалідів, що їм потрібно для реабілітації, а не чекати їх приїзду до владних кабінетів.

Василь Савчук, депутат від ПЕВУ, так прокоментував ситуацію з "Шансом": «Заради збереження цього центру туди не треба нікого підселяти. Коли ми взяли цей садочок і створили там центр, сімей з такими дітьми-інвалідами було у місті всього 24. Проте пізніше ми змінили статут закладу і там вже могли проходити реабілітацію і старші інваліди, приїздили діти-інваліди з інших районів області. Таким чином, центр поступово заповнювався. За мого керування містом, і я визнаю, що помилявся, також були плани підселити відділення швидкої допомоги, проте, все зваживши, ми відмовилися від такого кроку, адже тоді ніхто не дасть грантів на розвиток цього центру. Тому моя пропозиція: не чіпати «Шанс».

Його точку зору підтримали Андрій Король, депутат від Опозиційного блоку та Юрій Петрик, депутат від «Батьківщини».

Врешті-решт вирішили, що у питанні розбереться створена комісія, до якої входять і депутати (щоправда, вони про це чомусь довідалися на сесії), і представники громадських організацій. Також вирішили призупинити будь-які дії з переселення в «Шанс» терцентру.

Чому всі ці питання не вирішуються ніде інде, як на сесії? Найкраще, напевно, це прокоментував Олександр Ореховський, депутат від ПЕВУ: «Все це через те, що немає спілкування з мешканцями. Щойно виступав голова дачного кооперативу Сергій Нікулін, він вийшов і сказав, що з вами зустрічі не було, хоча ви запевняєте, що була. По-друге, по «Шансу» під ковдрою приймаються якісь рішення. Управління соцзахисту туди переселяє якісь служби, не розмовляючи ні з батьками дітей-інвалідів, ні з працівниками центру. По-третє, ви створюєте комісію, але ніхто не знає, хто туди входить. Ту комісію, яку пропонують депутати, ви не підтримуєте. Немає спілкування, зворотного зв’язку».

Джерело: http://bc-news.com.ua/vlada/item/2193-u-bilii-tserkvi-znesut-khaty-zarady-budivnytstva-dorohy

ПОЛІЦІЯ РОЗПОВІЛА, ЯК КРАДІЇ ПОМІЧАЮТЬ КВАРТИРИ ПЕРЕД ТИМ, ЯК ЇХ "ОБЧИСТИТИ"

N 180Поліції закликає жителів міста Біла Церква та Білоцерківського району вживати заходи для упередження квартирних крадіжок.

Квартирні крадії використовують в своїй злочинній діяльності цілий арсенал уловок, які допомагають їм визначити жертву, а саме: на вхідних дверях до помешкання крадії виставляють «маячки» - це можуть бути підсунутий під двері сірник, покладений поверх дверей папірець, натягнута знизу нитка.

На вхідні магнітні двері до під’їзду, на сам магніт, наклеюють стікери, які надають можливість без магнітного ключа їх відчинити.

Квартирні крадіжки скоюються приблизно з 4 до 6 години ранку, тобто маячки виставляють вдень або ввечері, і якщо за ніч вони лишились нетронутими, це є сигналом для можливості розпочати крадіжку в цій квартирі.

Поліція Білоцерківщини закликає громадян уважно придивлятись до таких маячків, якщо Ви на певний термін відлучаєтесь з оселі, від’їзджаєте до рідні на свята або вихідні дні – попросіть ваших сусідів, знайомих періодично наглядати за вашою домівкою та звертати увагу на можливість залишення крадіями таких закладок.

Аматори чи безхатьки можуть пограбувати квартиру першу, яка  їм трапиться. Але найчастіше, особливо злодії-професіонали, грабують квартири по наведенню. Тому частіше страждають люди, у родині яких хтось (наприклад, діти) люблять похвалитися наявними цінностями або високим статком хазяїнів. Наступна задача злодіїв — довідатися, коли в квартирі немає нікого з дорослих. Самі стежать або випитують у балакучих сусідів, роблять закладки.

Про відсутність хазяїнів довідаються, подзвонивши по телефону або в двері. Якщо хтось є, ставлять питання: «Це не ваша машина внизу? Вона нам загороджує проїзд. А може сусіда? А він є зараз? А коли буде?» тощо.

Для проникнення в будинок прикидаються електромонтерами, водопровідниками, рознощиками реклам, торговими агентами. Здебільшого люди довірливо впускають їх у свої квартири. Обзаведіться на дверях міцним ланцюжком. Не соромтеся через відкритий на величину ланцюжка простір перевірити в незнайомців документи.

Убезпечити себе від «домушників» на всі 100%, якщо квартира протягом дня порожня, — незбутня мрія. Але дотримуючись елементарних правил та звичок ви убезпечите себе та своє майно.

Практичні поради:

1. Не залишайте ключі від квартири, в «обумовленому місці» (під килимком, на коробці дверей тощо), та не передавайте їх стороннім особам.

2. У разі втрати хоча б одного з ключів, терміново міняйте замок або циліндровий механізм.

3. Не зберігайте в квартирі в одному місці значні суми грошей, ювелірні вироби. Обмежте коло осіб, яким відомо про цінності, що зберігаються у вас.

4. Пам’ятайте, що найчастіше злочинці перевіряють наявність грошей в шафах під постільною білизною, сервантах, книгах, одязі, вазах, в побутових приладах, на кухні.

5. Якщо ви самі вдома, не впускайте в квартиру незнайомих осіб, особливо в нічний час.

6. Виходячи з квартири, зачиняйте вхідні двері на всі замки, що є на дверях.

7. При виборі дверей покладайтеся на їх товщину та вагу. Їх неодмінно має бути двоє, замки різних типів, а петлі повинні бути заховані всередину, щоб злодії не змогли підважити їх ломом. Якщо двері мають недостатню товщину листкового заліза, то навіть найбільш надійні замки можна вирізати, відкриваючи їх немов консервну бляшанку.

8. Потоваришуйте з сусідами, особливо пенсіонерами, які, перебуваючи вдома, зможуть періодично наглядати за вашою оселею.

9. Щоб бути спокійними та не турбуватися про можливість проникнення до вашої квартири – зверніться до охоронних структур, з метою встановлення системи сигналізації.

 Білоцерківський відділ поліції

 ГУ Національної поліції в Київській області

Джерело: http://bc-news.com.ua/gromada/item/2182-politsiia-rozpovila-iak-kradii-pomichaiut-kvartyry-pered-tym-iak-ikh-obchystyty

КОРИДОРИ МАЛОСІМЕЙОК БУДУТЬ РОЗЧИЩАТИ ВІД ЗАХАРАЩЕННЯ

N 17911 січня під час прес-конференції Геннадій Дикий повідомив, що під час новорічних свят сталася пожежа в одній із малосімейок Білої Церкви. Причина загорання - необережне поводження з вогнем у коридорі загального користування, де зберігалися старі меблі. Тому міська влада вирішила перевірити такі будівлі та повикидати непотрібні мешканцям речі, які знаходяться на шляхах евакуації. 

9 січня, близько півночі, по вул. Героїв Крут, 83, на п’ятому поверсі 9-типоверхового будинку малосімейного типу відбулося загорання коридору. Ймовірна причина – необережне поводження з вогнем невстановленою особою. Пожежники евакуювали  15 осіб, в тому числі одне немовля. У результаті пожежі знищено вхідні двері двох квартир, меблі та домашні речі, які зберігалися у тамбурі на площі 6 м2 . Також пошкоджені двері двох поруч розташованих дверей, електропроводка та щитова. 

Після пожежі було оновлено електропостачання і найближчим часом працівники ЖЕКу проведуть ремонт приміщення. 

За словами мера, створено комісію, яка буде проводити огляд вищезазначених будинків по всьому місту. Всі захаращені проходи до шляхів евакуації в даних будинках буде вибито та розчищено.

Джерело: http://bc-news.com.ua/gromada/item/2166-korydory-malosimeiok-budut-rozchyshchaty-vid-zakharashchennia

ПРИВАТНІ ГОСПОДАРСТВА СТАЛИ АКТИВНО ВИРОБЛЯТИ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ ЗА "ЗЕЛЕНИМ" ТАРИФОМ

N 178Власники вітрових та сонячних електроустановок потужністю до 30 кВт можуть стати енергонезалежними та продавати вироблену електроенергію в мережу за новими “зеленими” тарифами.

Держенергоефективності інформує, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг, встановила нові “зелені” тарифи на електроенергію, вироблену сонячними та вітровими установками приватних домогосподарств.

Так, тарифи на електроенергію, згенеровану сонячними електроустановками потужністю до 30 кВт, які вмонтовано на дахах та/або фасадах приватних домогосподарств, залежать від періоду введення в експлуатацію установки:

з 01 квітня 2013 року по 31 грудня 2014 року – 987,44 коп/кВт•год (без ПДВ);

з 01 січня 2015 року по 30 червня 2015 року – 888,10 коп/кВт•год (без ПДВ);

з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2015 року – 551,54 коп/кВт•год (без ПДВ);

з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року – 523,37 коп/кВт•год (без ПДВ);

з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року – 498,17 коп/кВт•год (без ПДВ);

з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2024 року – 447,76 коп/кВт•год (без ПДВ);

з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2029 року – 398,83 коп/кВт•год (без ПДВ).

Тарифи на електроенергію, вироблену вітровими установками потужністю до 30 кВт, теж різні і залежать від дати запуску установки:

з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2019 року – 320,25 коп/кВт•год (без ПДВ);

з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2024 року – 287,63 коп/кВт•год (без ПДВ);

з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2029 року – 256,50 коп/кВт•год (без ПДВ).

Держенергоефективності зазначає, що високий рівень “зелених” тарифів в Україні, у порівнянні з багатьма європейськими країнами, дозволяє зробити висновок: усім приватним домогосподарствам, які прагнуть стати не лише енергонезалежними, а ще й заробляти на продажу “зеленої” електроенергії в загальну мережу, варто встановлювати сонячну чи вітрову установку саме сьогодні. Наприклад, у 2016 році такою можливістю скористалося ще близько півтисячі приватних домогосподарств.

В Україні з моменту встановлення у 2015 році “зеленого” тарифу на закупівлю електроенергії, вироблену установками потужністю до 30 кВт, стрімко зростає кількість домогосподарств, які переходять на “чисті” джерела, на що звертає увагу Держенергоефективності. Ще у 3-ому кварталі 2015 році зафіксовано збільшення їх кількості на 40%, у 4-ому кварталі того ж року – вже на 84%. Подібна динаміка зберіглася і у 2016 році. Як бачимо, чимало українців усвідомлюють переваги використання відновлюваних джерел енергії, а держава готова їм у цьому допомогти.

За матеріалами КОДА

Джерело: http://bc-news.com.ua/zhkg/item/2171-pryvatni-hospodarstva-staly-aktyvno-vyrobliaty-elektroenerhiiu-za-zelenym-taryfom